Юрій Крамаренко. Історія сімей та сіл Микільське та Василівка.

Частини історії:

На мою думку, діти та онуки повинні знати історію свого роду та свого села. Як то кажуть: «Без минулого немає і майбутнього». Я давно займаюся історією сімей села Микільське. Коріння багатьох із них мною вивчено до 17 століття. Одночасно мене цікавила й історія сіл, де жили предки. Микільське та Василівка це села, в яких жили і живуть рідні та предки моєї покійної дружини. Вона перша почала цікавитися історією свого родоводу Бондаренко – Халін – Ярмоленко – Сушицькі. Я продовжив цю історію в глибину століть. Радий передати ці знання жителям села, які багато дізнаються про своїх предків та своє село. Почну з відомої мені інформації про історію села Микільське. Буду вдячний за додаткову інформацію. З повагою Юрій Крамаренко.


ІСТОРІЯ СЕЛА МИКІЛЬСЬКОГО. Ч.1.
Світлій пам’яті моєї дружини
Крамаренко (Бондаренко) Валентини Іванівни присвячується.
В 1838 році на правому, північному, березі реки Кашлагач, в Павлівській волості, Олександрівського повіту, Катеринославської губернії, на землях грецьких колонистів, а до того земель ногайських татар, на думку краєзнавця С.І.Ядрова, засновано казенне селище Микільське.
За легендою, в давні часи, на місці майбутнього села Микільське було явище Святої Богородиці. Після чого забив ключ з цілющою водою.
З Харьковської губернії Богодухівського округа, Рублівської волості села Синоліцівки у 1842р. переселилися селяни: Кот, Дорошенко, Яковенко, Рудко, Чугуєвець, Бурбула, Кравченко, Сорока, Карамушка, Немченко, Іванченко, Дудник, Москаленко.
З села Рублівка Богодухівського округа Харківської губернії переселилися: Шаповалов, Зінченко, Левченко, Белоконь.
З слободи Верхній Бішкин Змійовського повіту Харківської губернії переселилися однодворці Халіни, Ядрови, Єськови, Касьянови, Мяснянка.
З села Велика Березянка Таращанського повіту Київської губернії переселилися у 1842р. однодворці: Архіпський, Богдашевський, Барановський, Бочинський, Вишинський, Гришайлова, Горинь, Ільницький, Калитинський, Краєвський, Маловський, Победзінський, Пашутінський, Комотінський, Слимаковський, Шушицький, Ульяницький, Сушицький, Михневич, Войцеховський, Злочевський.
З села Нижня Орель Преображенської волості Змійовського повіту Харківської губернії переселилися обивателі: Кіпоть (Кіптенко), Носко (Носков), Косенко, Петрухнов, Мироненко.
З селища Преображенського (Кабанячі хутори) Змійовського повіту переселилися Чуприна (Чуприненко), Бондаренко та ін.
– В 1842 році на лівому, південому, березі реки Кашлагач, перед впадінням в неї річки Шайтан, засновано казенне селище Василівське.
У 1842р. з Харьковської губернії слободи Козіївки переселилися селяни: Гаращенко, Білоус.
З слободи Ольшаної Харківського округа переселилися: Ольшанський, Отрадний, Буняєва, Брихуненко, Москаленко, Матвієнко, Константинов, Ляшенко, Павлюченко, Чишко, Пономаренко, Зуб, Романенко, Попаденко, Галагура, Шелест, Доброцький, Кийко, Бражник, Свинаренко, Руденко, Вивденко, Секун, Тихоненко, Дахно, Тищенко, Костюк, Бердиць, Дзябенко, Мовчан, Липчанський, Ляпун, Швед, Бондарь, Булава, Липчинський, Пивовар, Гринченко, Кондратенко, Д’яченко, Дмитренко, Куличенко, Лисенко.
З села Мерефа Харковської губернії і округа: Беленький, Саєнко.
З села Комарів Харківької губернії та округа: Крекот.
З слободи Черкаський Бішкин Змійовського повіту Харківської губернії переселилися селяни: Сердюк, Трохименко, Кринський, Зубенко, Кочерга, Мироненко, Ганич, Пономар, Оклей, Голубничий, Полтавець, Торяник, Хорошун, Терещенко, Нордед, Вертило, Панченко, Тимченко, Ковальов, Козуб, Слєсар, Коскашан, Невод, Осовий, Димченко, Карамушка.
З села Валки Валковського округа Харківської губернії селяни: Каракуца, Сипко.
З Київської губернії Таращанського округу села Жидівська Гребля переселилися однодворці: Долинський, Духновський, Гардасевичева, Канюковський, Молодецька, Мальська, Пацята, Петровський, Винцевичева, Ренцевич, Стенурковський, Шкарута, Левковець.
У 1843р. з Харьковської губернії слободи Пересічної переселились селяни: Северин, Калиниченко, Родак, Солоха, Коваленко, Рудченко.
—-
ІСТОРІЯ СЕЛА МИКІЛЬСЬКОГО. Ч.2.
– Території села до сих пір називають назвами сіл, з яких переїхали перші переселенці (Кабанівка, Красногорка, Горянка, Сербія). У центрі села знаходився “Руський ставок”, навколо нього селилися, так звані, “руські люди”.
– Переселення було тяжкою справою для селян. Не дивлячись на те, що воно проходило організовано, на переселення та облаштування на новому місці виділялися кошти, виділявся ліс для будівництва хат, багато людей гинуло від хвороб, голоду, як по дорозі, так і на нових місцях. Слід зазначити, що більшість переселялась восени, після збору врожаю. Шли пішки, декілька тижнів і навіть місяців. Спали під відкритим небом, під дощем і снігом. Якщо не встигали дойти до зими, то зупинялися зимувати у селах на шляху. На новому місті рили землянки. І перші роки, поки побудують хату, жили у цих холодних і сирих землянках. Не завжди достатньо було худоби, сільгосп інвентарю, насіння для посівів, їжі для життя.
Життя селян завжди було тяжким. Важка праця з ранку до ночі, періодичні неврожаї, недоїдання, хвороби, епідемії. Більш ніж половина народившихся дітей вмирала до 5-річного віку. Багато хвороб медицина ще не могла лікувати. Та й не було у селах лікарів і лікарен. Поширеними були такі причини смерті, як горячка, сухота, водянка, скарлатина, простуда, чахотка, кір, дифтерит, коклюш, оспа.
Майже кожен рік епідемії викошували десятки і сотні людей у Микільському та Василівці: 1847 і 1848рр. — холєра; 1849р. — “чорна хвороба” цинга; 1879 р. — дифтерит та оспа; 1881р. — дифтерит; 1882 р. — коклюш; 1884 р. — дифтерит та оспа; 1885р. — дифтерит і таке далі.
У 1910 році по нашим селам прокотилася страшна епідемія холєри. Тільки за липень і серпень вона забрала життя більш ніж 200 мешканців Василівки і Микільського. Вимирали сім’ями. Особливо постраждали сім’ї : Носко, Недоступ, Засід, Булава, Чалий, Кот, Уляницькі, Торяник, Зубенко, Чишко, Майборода, Голубничі, Пономаренко та ін. Тільки за липень померли 15 людей з сім’ї Коваленків. Нікому було ховати. Померлі лежали по домах по півмісяця, поки не почали їх відпівати і хоронити десятками кожен день в серпні.
Неврожайними і голодними роками у Катеринославській губернії були: 1847, 1848, 1849, 1855 та інші. По статистиці кожний третій рік був неврожайний, а кожен п’ятий — голодовка.
– По стану населення наших сел складалося з духовенства і їх сімей, сімей військових та сімей державних селян.
– У 1874 році села Василівка та Микільське були переведені з Олександрівського повіту до Маріупольського.
– За відомостями 1850 року в селищі Микільському було 114 дворів, 759 жителів, з них 402 чоловіка і 357 жінок. В селищі Василівському було 116 дворів, 685 жителів, з них 386 чоловіків і 299 жінок. Старшиною села був Гнат Чишко, після нього — Омелян Хустенко.
– За відомостями 1856 року в селищі Микільському було 132 двора, 827 жителів, з них 412 чоловіків і 415 жінок. В селищі Василівському було 132 двора, 937 жителів, з них 481 чоловіків і 456 жінок.
– У 1904-1905рр. деякі односельці (Чуприна Олександр Григорович та ін.) приймали участь у Російсько-японській війні.
– За документами 1908 року у селі Микільському було 328 дворів, 1648 жителів, з них 662 чоловіка і 986 жінок. Землі було у селі 3968 десятин. З них 3905,9 десятин було придатної і 62,1 десятин непридатною. Земля була поділена на 431 душу населеня, по 9,1 десятин. Вся земля належала сільській общині. Одноосібників у селі не було.
ІСТОРІЯ СЕЛА МИКІЛЬСЬКОГО. Ч.3.
– У селі Василівка було 242 двора, 1317 жителів, з них 619 чоловіків і 698 жінок. Землі було у селі 3269,6 десятин (3210 придатної і 58,9 непридатної). Земля була поділена на 376 душ, по 8,5 десятин. Згідно із столипінської реформою 1906 року, у Василівці отділилися 29 одноосібників с 221 десятинами землі.
Також, за столипінськими реформами відбувалося массове переселення селян на нові землі Сибіру. За період 1907-1909 років до Сибіру переселилися біля 2 млн людей. Деякі селяни Микільського і Василівки також переїхали на нові місця. Відомо, що у 1910 році в Тургайську губернію, Актюбинський повіт, Акбулакської волості, село Свічковське (Веселий) переселилася сім’я Бражника Созонта Гавриловича.
– До 1876 року в селі Василівка був православний молитовний дім. Парафіянами були мешканці і селища Микільського, і села Василівки. В 1876 році у селі Василівка була облаштована дерев’яна церква на честь святителя Василя Великого. Першим настоятелем храму (1876-1904рр.) був протоієрей Петро Константинович Орловський. Після нього настоятелем був Вахнін Василь Іванович.
– В 1911 р. у Микільському був споруджений Микільський двоголовий храм на честь святого Миколи Чудотворця. Зі спогадів: три роки гасили вапно для будівництва у великих ямах навколо храму. Також по дворах їздили збирачі яєць (яйця додавали до суміші для більшої міцності). І тому, коли в 60-х роках хотіли зруйнувати церкву — вона вистояла. Так описується Миколаївська церква у 1913р.: “Село Никольское, Павловской волости, Николаевская церковь, каменная, устроена в 1911г.; церковь вблизи усадьбы священника; прихожан: 1017 мужского пола, 943 женского пола; крещений 107, браков 19, погребений 66; иноверцев, сектантов — евреев 8 человек; церковной земли 33 десятины, в 4-х верстах, новый приход земля еще не отдана в аренду; дома есть; школа одна земская; местность высокая, сухая.
Причт: 1 священник, пока командирован для совершения треб и богослужений.
Священник Алексей Григорьев Беляк, 41 год, окончил учительскую семинарию, учитель с 1892 г., диакон с 1899г., священник с 1911 г., назначений мест 5, имеется золотая медаль по начальному образованию. Жена, 6 детей, 1 учится, 5 дома. Казенного жалования нет.
Церковный староста крестьянин Савелий Хрусталев. Продано свечей 15 пудов 10 фунтов».
– У 1912р. у Василівці був побудований кам’яний храм з дев’ятьма куполами. Цей храм був прикрашений унікальним фаянсовим іконостасом, з фантастичною для того часу ціною в 4000 золотих рублів. Так описується Василівська церква у 1913р. : “Село Васильевка, Павловской волости, Васильевская церковь, в честь Василия Великого, каменная, устроенная в 1913г.; церковь вблизи усадьбы священника; прихожан: 683 мужского пола, 688 женского пола; крещений 87, браков 22, погребений 46; иноверцев и сектантов — евреев 20 человек; церковной земли 37 десятин в 3-х верстах, приносит доходов около 379 руб.; капитала церкви 279 руб. 48 коп.; капитал причта 300 руб; кружечного дохода по Васильевской и Николаевской, 972 р. 11 коп.; дома для причта есть, нуждаются в ремонте; школа 1 церковно-приходская; церковно-приходское попечительство с 1908г.; местность ровная, сухая.
Причт: священник и псаломщик.
Священник Георгий Андреев Рогозин, 24 лет, окончил духовную семинарию по 1 разряду, учительствовал с 1911г., священник с 1913г., назначение места 1-е. Жена, бездетный. Казенное жалование 294 руб.
Псаломщик Иван Васильев Бондаренко, 62 лет, образование домашнее, псаломщик с 1892 г. назначений мест 3-е, с 1913г. Холост. Казенное жалование 98 руб.
Церковный староста крестьянин Емелиан Свинарь, с 1909г. По Васильевской церкви продано свечей 6 пудов 30 фунтов.
Просфорня вдова псаломщика Александра Булахова».
ІСТОРІЯ СЕЛА МИКІЛЬСЬКОГО. Ч.4.
– Багато мешканців Василівки і Микільського було мобілізовано і приймало участь у Першій Світовій війні 1914-1918рр. Багато з них не повернулося з війни, були вбиті, зникли безвісти, поранені чи контужені. З Василівки це: Сердюк, Липчанський, Шелестов, Засід, Геращенко, Торяник, Руденко, Оклей, Зубенко, Рощенко, Вишневецький, Трофименко, Перебайло, Пономаренко, Голубничий, Сахненко, Ринцевич, Бондарь, Козуб, Гринченко, Чалий, Чишко, Осовий, Попаденко, Стрельников, Смолянський, Луневський та ін. З Микільського це: Ярита, Олійник, Запорожець, Муров, Степанишенко, Шаповалов, Білоконь, Черненко, Кот, Войцеховський, Жидко, Орленко, Савченко, Злочевський, Несвітайло, Дрищ, Лисенко, Шипко, Кабан, Сивоконь, Безмодний, Меснянко, Дрожжов, Ковальов, Ядров, Майборода, Розводов, Дудник, Корнієнко, Фисун, Волобуєв, Тесля, Шибка, Борзьонок, Барановський, Левченко, Слюнькін, Світлічний, Добровольський та ін.
Бомбардир 62 арт бригади Кабан Тихон Антонович і єфрейтор 247 піхотного Маріупольського полку Шаповалов Афанасій Омелянович були нагороджені Георгіївським хрестом ІІІ ступеня.
– Під час війни у Василівці і Микільському з’явилося багато біженців з Волинської губернії. Деякі з біженців залишилися у селі, створили нові сім’ї. 1915 році у селах пройшли епідемії тифу, оспи, коклюшу, дизентерії. Тільки у Василівці померло 75 дітей до 5 років, як місцевих, так і біженців.
– Під час революції 1917р. Частина населення підтримувала більшовиків, частина утримувалась.
– В грудні 1920 року, рятуючись від переслідувань Червоної Армії, село захопив загін Нестора Махна. За підтримку “червоних” з людей, зігнаних на площу, було розстріляно кожного десятого. На території Микільського кладовища зараз знаходиться братська могила. В народі називають “розстріляні ревтрибуналом”. З 9 по 30 грудня 1920 року були вбиті 26 мешканців села Василівки: Голубничий Р.Г., Голубничий П.Г., Тищенко Є.Я., Попаденко Н.Г., Ляпун В.Н., Кримський Г.О., Осовий М.Т., Торяник А.С., Снисар К.П., Мироненко Л.Д., Чишко Є.Н., Зубенко І.П., Зубенко Ф.М., Липчанський Л.Є., Рудь А.Т., Міщенко Р.Г., Чалий Є.П., Пономаренко Ф.М., Мальський М.М., Полтавець С.У., Трофименко С.А., Засід А.П., Засід К.С., Гринченко А.Д., Гринченко Ф.Р., Перебайло Ф.Т. Чи були постраждалі серед мешканців села Микільського не відомо.
– В селі жили бідні і досить заможні селяни. Було 10 млинів та вітряків. Млинами володіли Віплик, Барановський Аким Михайлович. Найбагатішою людиною був Попов. Він мав велику гарну хату, яку потім забрали під колгоспну контору.
– Під час колективізації розкулачили Шаповал Галактіона Марковича, Попова, Мальцева та ін.
– В 30-х роках був створений колгосп на території Микільського “Шлях до соціалізму” Першим головою колгоспу був Гордієнко Максим Олексійович. У 1931р. колгосп розділився на два — “Ім. Петровського” і “Шлях до соціалізму”.
– На Василівці був створений колгосп “На варті”.
– В 1932 р. була зруйнована Микільська церква.
– Восени 1934р. був закритий Василівський храм, зняті хрести, знесено сім малих куполів, розбитий фаянсовий іконостас.
Возможно, это изображение (5 человек, ребенок и люди стоят)
ІСТОРІЯ СЕЛА МИКІЛЬСЬКОГО. Ч.5.
– У 1939р., в боях за Халхін-Гол приймав участь односелець Барановський Леонід Якимович.
– Односельці воювали у Радянсько-фінляндській війні 1939-1940рр. : Кот Митрофан Йосипович, Левченко Кузьма Агафонович, Маковецький Антон Іванович, Корнієнко Іван Миронович.
– 16 жовтня 1941р. випав перший сніг і по цьому снігу зайшло німецьке військо до села. Частини команди СС знаходилися на території села. Тут була їх учбова частина. Особливими злочинами займалися місцеві поліцаї. Вони Халін Петра Васильовича та інших односельців, як комуністів і колгоспних активістів, а декого просто з особистої помсти, розстріляли в центрі села. Кілька днів не давали рідним їх поховати.
– В 1942р знов почалося богослужіння в храмі святителя Миколи, але вже у 1956р церква була знов зачинена, в храмі зробили зерносховище.
– 9 серпня 1943 р. село звільнили від загарбників. Почалася мобілізація до армії. Всіх юнаків старше 18 років було забрано до війська. Новобранці, не маючи досвіду та доброї зброї, були відправлени на передові позиції, на річці Молочна, де майже всі загинули.
– Трудовим подвигом наші односельці наближали перемогу. Здавали свої грошові кошти на виготовлення зброї. Так Мазур Петро своїм синам купив танк, на якому вони і воювали.
– Майже всі учасники війни прийшли з нагородами. Звання та орден “Герой Радянського Союзу” було посмертно присвоєно Голубничому Павлу Олександровичу.
– В 1947р. почалося богослужіння в Василівській церкві.
– В 1959р. село Василівка і село Микільське об’єднались.
– В 1968р. були об’єднані три колгоспи і утворився колгосп “Ім. Петровського”. Колгосп мав 6000 га., з них паші — 5300 га., поливних земель — 500га, робочої сили — приблизно 1300 чоловік.
– Першими трактористками були: Мацуй Марфа, Маковецька Галина Іванівна, Левченко Матрона Філатова, Гримайло Харитина Степанівна та ін.
– До війни головами колгоспу були Лещенко, Бікасов Олександр Дмитрович. Під час війни такі голови колгоспу: Злочевський Аврам Дмитрович, Кот Гурій Євпатійович, Кот Василь Олександрович, Кот Гаврило Іванович. Після війни: Климач Петро Дем’янович, Минюк Іван Олександрович, Тромпинський Йосип Олександрович, Сорокін Федір михайлович, Юрченко Олександр Дмитрович (направлений з промисловості, так званий, “тридцятитисячник”), Марков Володимир Олексійович, Лисичний Іван Степанович, Гончаров Андрій Федорович, Коваль Анатолій Іванович.
– В 1968р. була побудована дамба і створений ставок, де раніше були або плеса, або жилі будинки.
ІСТОРІЯ СЕЛА МИКІЛЬСЬКОГО. Ч.6.
– Був побудований міжгосподарчий твариницький комплекс по відгодівлі більш ніж 12 тисяч голів великої рогатої худоби.
– 22 наших односельців відмічені трудовими нагородами, серед них: Носко Іван Петрович, Пацята Ганна, Романенко Ніна Василівна, Фролова Валентина Олексіївна та ін.
– Зараз на теріторії колгоспу ТОВ “Микільське” та декілька фермерських господарств.
– У Афганській війні 1979-1989рр. приймали участь Пацята Іван, Щетина Володимир та інші односельці.
– З 1986р. наставником храму святого Василія Великого стає ігумен Саватій, широко відомий в народі як схімандріт Зосима.
Старожили розповідають, що виникнення в Микільському монастиря передрекла одна з черниць кримського Параскевінского монастиря. Пророцтво говорило, що монастир в Микільському буде споруджений після приходу ченця. Будівництво розгорнулося в 1996 році, коли вже хворий на той момент отець Зосима вирішив побудувати в селі два монастирі: чоловічий і жіночий. За короткий час були зведені кілька житлових корпусів, трапезний храм на честь Всіх святих в землі Руській і богадільня на сто чоловік.
В 2001р. було зареєстровано жіночий Святоуспенський Микільський монастир. А в 2002р. зареєстровано і Святоуспенський чоловічий монастир. Монастирі стали місцем паломництва тисяч прихильників православної віри. Сюди йдуть поклонитися чудотворній іконі Матері Божої «Скоропослушниця» і помолитися над усипальницею отця Зосими.
В обителі до цього дня триває будівництво. У 2003 році були побудовані надбрамна церква з дзвіницею в честь Іверської ікони Божої Матері, каплиці святителя Миколи Чудотворця і святителя Василя Великого. Тоді ж почалося зведення Успенського собору. А на місці явлення Святої Богородиці була облаштована криниця і збудована каплиця, куди щорічно приходить хресна хода від Василівського і Микільського храмів.
На закінчення зауважу, що нами досліджено багато поколінь родин із Микільського та Василівки. Історія села йде поруч з історією кожної сім’ї, кожного роду. Декілька століть наші пращури жили разом і в біді, і в радості, родичалися, разом переселялися, разом будували нові села, церкви і школи, колгоспи і клуби, разом захищали свою землю і свої родини. Пам’ятайте про це і не допускайте розбрату. Знайте і пам’ятайте історію свого роду, свого села, своєї Батьківщини.
Укладач Крамаренко Ю.П.
Щира подяка за цінну допомогу в цій роботі Олені Іванівні Смертюк (Бондаренко).
ІСТОРІЯ СЕЛА МИКІЛЬСЬКОГО. Ч.8
Шановні односельці! Пропоную доповнювати історію села Микільське своїми спогадами та старовинними фотографіями. Найстаріша у моєму розпорядженні фотографія мешканців села (початок ХХ ст.) – фото сім’ї Олександра Григоровича Чуприни (1878 – 1933 рр.).
ІСТОРІЯ СЕЛА МИКІЛЬСЬКОГО. Ч.9
Цікавою частиною історії села є історія родів та родин, що населяють його. Протягом радянського періоду в багатьох сім’ях замовчувалися непрості сімейні історії та події. В даний час все більше людей цікавиться своїм родоводом і походженням. Дедалі більше архівних та історичних документів розміщується в Інтернеті. І це дозволяє, не відходячи від комп’ютера, докопатися до найглибшого коріння свого роду. Результатом таких досліджень є складання Древа Предків або Древа Нащадків. Наводжу приклад, складеного мною Древа Нащадків однодворця Агея Халіна, що народився в середині 17 століття, на Орловщині. Він є прапрапрапрапрапрапрадідом моєї дружини, В.І. Крамаренко (Бондаренко) і О.І.Смертюк (Бондаренко). У 17-18 століттях його нащадки проживали у Білгородській губернії, у селі Виползове, у 18-19 століттях — на Слобожанщині, у слободі Верхній Бішкін, та у 1838 році переїхали до села Микільське. Дерево, відомих нам, нащадків Агея Халіна, налічує 328 людей у ​​12 поколіннях.
https://www.facebook.com/groups/850615742117071

 

Категорія
Суспільство
Немає коментарів

Коментувати

*

*