Важливим завданням коледжу є формування навичок та компетенцій. Але є ще якісно інша та необхідна критична ознака саме фахової передвищої освіти — цілісна, комплексна спроможність його випускника до власної подальшої реалізації як особистості.

Про сучасний стан фахової передвищої освіти в Україні та її екосистему ділилась думками Марина Голобородько — В.о. директора Вугледарського фахового коледжу ДонДУУ.

— Як би ви охарактеризували стан фахової передвищої освіти в Україні? 

— Сьогодні, очевидно, немає тієї динаміки, якої від фахової передвищої освіти очікує наше суспільство. Одна з причин цього гальмування полягає і в нинішніх особливостях управління, і в самій моделі освітньої галузі. А саме: досі є багато практик, гальмівних для розвитку гнучкості  необхідної умови, щоб бути актуальними, встигати за змінами у середовищі.

Будь-які якісні зміни «в розвиток» соціальних систем є непростою вправою, а в освітньому середовищі це об’єктивно складно, враховуючи природне тяжіння до певних академічних традицій. Наскільки у принципі тут існує системна спроможність зіграти за новими правилами? Інші ключові питання: хто задає чи задасть ці правила, чому вони саме такі, в чому має бути роль держави та як забезпечується суб’єктна роль учня, студента, викладача?

Як представниці управлінської та освітньої спільноти, мені пощастило спілкуватись та працювати з досвідченими, вдумливими лідерами-керівниками.  Можу сказати про міркування «зсередини»: є відчуття перманентної кризи, що зводиться до тез «ми не встигаємо» і «система не дозволяє швидко перелаштовуватись». Але це не означає, що зміни не відбуваються там, де є увага до цієї теми, лідерство, спроможність до вольового акту, пошуку і дій

— Яке першочергове завдання фахового коледжу в суспільстві? Знання, навички, світогляд?

— Якщо школа працює «для всіх», то коледжі, університети, в ідеалі, мають працювати вже з усвідомленою потребою до навчання. Це не завжди так, тож частина запиту слухача є такою: я вам довіряю, я в ролі «сировини», з якою ми працюємо разом — я і ви. Тут, власне, і проявляється відповідальність коледжу в тому, що він має усвідомлювати, яку саме людину формує з цієї сировини, які знання, компетенції, світогляд закладаються в середовищі, окрім базових, «хардових» знань. Для цього коледж мусить мати школу думки, власну світоглядну основу, ідентичність та відповідну культуру відкритості.

Є важливі «продуктові» ознаки людини, яка пройшла навчання в коледжі. Наприклад, базовий, практичний рівень — це отримані певні навички. Впродовж останнього століття його часто вважали найнеобхіднішим. Власне тут захована оця пастка з минулого, коли суть освіти була у тому, щоб зробити з людини виконавця для індустріальної епохи. Інший рівень — це так звані компетентності, що теж є забезпеченням рівня підготовки до виконання певних професійних, функціональних завдань. Це трішки усвідомленіший рівень, аніж навички, бо компетентності дають можливості вибору та вже самостійних рішень.

Теперішні стратегічні підходи до освітньої політики все ще коливаються лише між двома “коробками”, в які ми намагаємося укласти відомі нам факти та досвід при ухваленні нових рішень, що визначають кого, чому, як і за чий рахунок навчати.

Перша – це елітарна модель, прихильники якої виходять з того, що потрібна безкомпромісна селекція для відбору талантів і/чи формування еліти у будь-якій сфері: політиці, бізнесі, науці. Всі, хто не проходить крізь решето, залишаються без якісної освіти. Інший підхід, егалітарний, полягає в тому, що освіта – це передусім соціальне благо, яким потрібно рівномірно забезпечити максимальну кількість людей, адже: по-перше, це дає шанс молодим людям, забирає їх з “вулиці” та зменшує соціальне напруження; по-друге, залучає цих людей до економіки; по-третє, тримає їх у зоні досяжності для реклами та ідеологій. Елітарна модель історично виникла раніше і упродовж певного часу цілковито панувала. Після промислових революцій дедалі більш потрібними ставали люди, які здатні зрозуміти інструкції. Впродовж останніх 50- 60 років обидві моделі співіснують, але не перетинаються, однак такий стан не вирішує кардинальні виклики сучасності – ні в політиці, ні в економіці, ні в соціальних процесах.

Фактично вже існує третя модель, але її складові також поєднані у згаданому смисловому контурі. Йдеться про еколітарний підхід до освіти. Це передбачає не меншу увагу до таланту, особистісних якостей студента і викладача, як в елітарній моделі, та водночас інклюзивність і рівноправність, характерні для егалітарного підходу. Також з’являються цілковито нові елементи. Наприклад, заохочення через ігровий азарт, навчання через практичні завдання. А головне – гнучкість навчальних планів

Елементами екосистеми освіти нового покоління, які утворюють собою контур відповідної моделі, є коледжі та університети, бізнес-інкубатори та стартап майданчики, технологічні компанії, муніципалітети, альянси і консорціуми геймченджерів та інноваторів, що здатні запропонувати нові правила гри.

Що на практиці дає формулювання додаткової моделі? Передусім, смисловий контур перетворюється на контур управління. Крім того, кожна з моделей працює як лінза, що дозволяє сфокусуватися на певних деталях чи побачити масштабну картинку. Елітарна модель насамперед спрямована на індивідів із потрібними характеристиками і управляє їхнім просуванням заданою траєкторією; еГалітарна – на соціум, управління ним як певною масою. А еКолітарна модель наводить різкість на зв’язки – як індивідів один з одним, так і з соціальними масами. За цим підходом завдання управлінця – у підтримуванні процесів самоорганізації в системі і контролю за життєздатністю. Як загалом, так і в індивідуальних проявах.

Лідерство, здатність до самонавчання, до зміни правил гри, створення нових ідей, до пошуку й творчості, до відповідальності за власні та спільні дії — ці спроможності і формують людину-суб’єкта. А з людей-суб’єктів складається людський капітал будь-якої спільноти.

Це лише спалах думки, не достатній для того, щоб роздивитися деталі, але такий, що дає імпульс рухатися до глибшого розуміння.

Чи є завданням коледжу навчати цінностей?

— В управлінському контексті поняття «цінності» — це трішки вивернутий тип поняття. Коли ми говоримо про цінності, з допомогою яких реалізуємо себе через ухвалення рішень, то маємо на увазі і уявлення про світ, і парадигмальні установки, і характер, і набір своїх спроможностей. Тому під цінностями слід розуміти ширший набір якостей людини, і в ідеалі їхнім формуванням повинен займатись коледж.

Міссія Вугледарського фахового коледжу ДонДУУ — розвиток і формування спроможної, усвідомленої Людини та набуття нею компетентностій на засадах інноваційних підходів.

Коледж має допомогти сформованій тут людині зрозуміти себе, природу речей, природу соціальних систем, щоб реалізуватися в тому чи іншому секторі: чи то управління, чи економіки, чи фінансів.

— Ким є людина для коледжу? Яка її роль?

— Наші студенти,  приймають на себе роль учня, не позбавляючи себе суб’єктності; студенти не лише сліпо вчать, засвоюють знання пасивно, а й рефлексують, оперують цими знаннями, навчаються мислити. Ми навчаємо їх бути критичними й працювати над собою, бо розуміння не вкладаються у голову кимось зовні — це наслідок самостійної роботи кожного суб’єкта.

Відповідно, ми усвідомлено формуємо модель роботи самого коледжу.

Традиційний коледж формують три речі: становлення людини як людини, формування фахових знань та розумінь, а також можливість розвивати свої наукові пошуки, дослідження. Але для того, щоб це працювало, викладачі мають ставитися до студентів із відповідною — партнерською — повагою, має бути чітке розуміння на рівні процесів, що таке навчання, як об’єднуються  викладання, практична та наукова діяльність.

 З огляду на це, хочу згадати й поняття екосистеми ФПО*. Що воно означає, як будувати екосистему, на що вона впливає? І яке місце ідентичності кколеджу в його екосистемі?

Ці всі речі повинні бути закладені в стратегії коледжу. Вона починається з усвідомлення власної ролі, свого завдання в суспільстві, заради кого і чого працює саме наш коледж. Яку від нас можуть отримати ціннісну пропозицію наші клієнти: студенти, самі викладачі, роботодавці, спільнота, громади, держава тощо? Хто з них є найголовнішим у нашій логіці роботи, які наші абсолютні пріоритети?

Так, сьогодні є фіксовані програми, які начебто вирішують питання, що коледж має давати людині. Але там бракує так званої «софтової» складової продукту коледжу, бракує складових, які зазвичай важко виміряти.

Фаховий коледж може працювати на розвиток: людини та її знань, науки, громади, ринку, а також на батьків, оскільки сьогодні багато коледжів виконують соціальну функцію і допомагають батькам просто тримати дитину в певному полі зору. Тому маємо багато, часом протилежних відповідей на те, що таке коледж. Бо все залежить від суб’єктності людей, які ухвалюють рішення: від їхніх традицій, ставлення до світу, розуміння, перед ким вони відповідальні й на кого працюють.

Усі ці вище згадані учасники освітньої сфери так чи інакше беруть участь у грі, яку ми звемо «екосистема ФПО*». І дуже важливо збалансувати ці ролі, виставити пріоритети, налаштувати їх відповідно до потреб головного суб’єкта, на якого ми ставимо. Це завдання місії коледжу, під яку повинні налаштовуватися всі його процеси і яку потрібно час від часу переосмислювати.

Отже, коледж має виконувати не лише навчальну роль — готувати фахівців, а й стратегічну, лідерську — для формування можливостей у громадах.

 *ФПО – фахова передвища освіта

І на завершення, що таке, на ваш погляд, ефективний коледж?

— Це коледж, який забезпечує якісне навчання, спроможний до збалансованого розвитку людського, інфраструктурного, професійного капіталів у суспільстві. Це під силу тим закладам, які спроможні до самоорганізації та саморегуляції. І якщо у коледжа ця спроможність є, то він не потребує штучної підтримки і буде завжди достатньо ефективним. Можуть бути внутрішні кризи, пошуки, знахідки, помилки, але завжди — спромога йти далі.