Денний центр соціально-психологічної допомоги постраждалим від насильства публікує другу анонімну історію мешканки громади, яка постраждала від домашнього насильства. Мета блогу — привернути увагу до проблеми домашнього насильства через історії, допомогти повірити тим, хто страждає від насильства, нагадати що вихід є.

Моя історія тривала більше 30-ти років і тільки нещодавно закінчилась.
Принаймні я сподіваюсь на це.
Зараз в мене є своя квартира. А колись я була вимушена залишити власне житло і знімати чуже.
Бо у моєму домі було небезпечно.
Погрози, побиття, образи.
Йти він не збирався.
Після розлучення краще не стало.
Він переслідував мене.
Міг перестряти після роботи.
Почати бити прямо на вулиці та, навіть, при свідках.
Хотів щоб я повернулась до нього.
Багато років мені було дуже страшно.
І боляче.
Звернення до поліції допомогали, але не дуже. Суттєво ситуація не змінювалась.
Закон не міг захистити мене повністю.
Триматись допомагала тільки підтримка дітей і близьких.
Інколи охоплював відчай.
Де б не знаходилась, постійно була готова до чергового удару.
Потім відбулись зміни в законодавстві.
З’явився кризовий центр.
Я зверталась усюди, щоб отримати хоч якусь можливість спокійно жити.
Мене спрямовували до багатьох фахівців.
Юристи, психологи, мобільні бригади.
Постійні заяви та суди.
Він порушував усі приписи, ігнорував усі попередження.
Але тепер перед ним вибір «залишити мене у спокої чи сісти за грати».
Більше не буде штрафів та розмов.
Нарешті, є законі механізми для захисту від тих, хто спричиняє насильство над іншими.
Навколо багато небайдужих людей, які надають допомогу і захист.
Якщо ти теж постраждала від насильства, знай, що тобі є до кого звернутись.
Головне, не мовчи про свій біль.»
Моделі на фотографіях не мають нічого спільного із написаними історіями.
Проєкт реалізується в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швеції та Швейцарії тТа за співфінансуванням Вугледарської міської ради.