Портал Угледарской ОТГ
Новости, справки, расписания и информация Угледара и сел

«…він твій чоловік, а ти — жінка, і маєшь терпіти» — найтрагічніша анонімна історія мешканки Вугледарської громади

442

Вугледарській денний центр соціально-психологічної допомоги особам, постраждалим від насильства публікує фінальну анонімну реальну історію жінки з Вугледарської громади.

«Ця історія сталась давно.
І закінчилась трагічно.
Нажаль, подібні розповіді можно почути надто часто.

Вони були ще юні, коли почали зустрічатись.
Знайомство, закоханість.
Потім армія. Дівчина чекала на нього, навіть не думаючи про когось іншого. Адже він той самий — єдиний і найкращий.

Після повернення з армії він почав працювати у шахті.
У них з’явилось двоє чудових діток та квартира у місті.
Звичайна шахтарська родина.
Здавалось, що все завжди буде добре.

Але…

Спочатку він пив не багато.
Проте, після отримання травми у шахті, все змінилось.

Раніше алкоголь допомагав зняти напруження, а тепер заглушити біль.
Після випивання чоловік ставав агресивним.

Все частіше він ображав дружину.
Став підіймати на неї руку. Міг травмувати і себе самого.
Ані розмови, ані сльози дружини та дітей не допомогали.

З роками ставало тільки гірше.
Вона терпіла. Бо так її вчили.
Бо суспільство казало: «Він твій чоловік. Він головніший. А ти жінка і маєш терпіти.»

Всі бачили, що він робить і всі мовчали.
Тільки жаліли її та дітей.
Якщо хтось і намагався допомогти, чоловік лише казав їм не лізти у чужу сім’ю.
І ніхто не ліз.

Їй було страшно та соромно.
Жінка, яку били та ображали, відчувала сором.
Так було прийнято.

Беззахисна вона могла лише благати припинити. Та не припиняв.

Маленькі діти, які зростали в цьому кошмарі, просили втекти і покинути його.
Та не було куди. Адже, навіть рідна мати казала, що вона повинна просто терпіти.

А ще їй було страшно. Страшно, що він все одно знайде і розлютиться ще більше. Що вб’є їх всіх.

Єдине, що їй лишалось — втішати дітей.
«Він же ваш батько і любить вас.»
«Не завжди так погано.»
«Коли він не п’є, то й не ображає нас.»
Її саму втішити було нікому.

В сорок років у жінки почались проблеми зі здоров’ям.
Ще через п’ять років погіршення опорно-рухового апарату на почві постійного стресу та страху.
Роботу довелось покинути.
Так, в молодому віці вона отримала статус людини з інвалідністю.

Усе їхнє подружнє життя чоловік то знущався над нєю, то милував.
Він ніколи не визнавав себе винним. Проте після хвороби почав допомагати їй.
Занадто пізно.

Він помер у 49 років.
Вона пішла з життя, коли їй було 54.
Жінка встигла побачити онуків, але через хворобу не могла насолодитись часом із ними.

Чи могло все закінчитися інакше?
У той час навряд чи.
Стериотипи про те, що чоловік завжди прав, жінка повинна мовчати, а інші не мають втручатися, були важливішими за життя людини.
Людини, яка більшу частину цього життя страждала від насильства.

Чому ця розповідь серед історій успіху?
Бо зміни в законодавстві — це успіх.
Бо поява громадських організацій, гарячих ліній, кризових центрів, мобільних бригад, які працюють задля протидії домашньому насильству — це успіх.
Бо говорити та не замовчувати — це успіх.
Бо реагувати на те, що у знайомих коїться лихо — це успіх.

Попереду ще багато роботи, але величезні кроки вже зроблено і вони не останні.

Ми закликаємо робити ці кроки разом.

Від всіх нас залежить яких історій буде більше — успішних чи із трагічним завершенням.» 

Моделі на фотографіях не мають нічого спільного із написаними історіями.

Проєкт реалізується в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швеції та Швейцарії
Та за співфінансуванням Вугледарської міської ради.

Вам также могут понравиться