Портал Угледарской ОТГ
Новости, справки, расписания и информация Угледара и сел

«Він завжди вибачався, коли тверезів» — анонімна історія мешканки Вугледара

1 392

Денний центр соціально-психологічної допомоги постраждалим від насильства у Вугледарській громаді розпочинає серію публікацій із анонімними реальними історіями мешканок Вугледарської ОТГ на ugledar.info. Мета блогу — привернути увагу до проблеми домашнього насильства через історії, допомогти повірити тим, хто страждає від насильства, нагадати що вихід є.

«Спочатку ми жили як усі.
Інколи сварилися. Він полюбляв випити, міг сказати мені щось образливе. Але завжди вибачався, коли тверезів.
Тому, кожного разу, я вірила, що це не надовго. Що мине.
Та ставало тільки гірше.
Сварки лунали частіше. Він кричав на мене, ображав, почав принижувати.
Щоб я не робила, все було не так. Постійно чула лайливі слова до себе.
А коли намагалась захиститись, він дратувався ще більше.
З дружини я перетворилась на прибиральницю.
Неможливо було передбачити, що розізлить його цього разу.
Найстрашніше, що все це чула наша маленька донька.
Грошей не вистачало і я вийшла на роботу. Чоловік не дуже зрадів цьому. Адже я менше часу була вдома.
Якщо поверталась хоч на хвилину пізніше, вечір та ніч перетворювалися на пекло.
Він звинувачував мене в чому тільки можливо, виражався образливими словами, знецінював всі мої дії.
Тому навіть до магазину не могла спокійно зайти. А пояснень він не хотів чути.
Я зверталася за допомогою до державних структур. Отримувала допомогу.
На деякий час ставало легше. Проте потім все поверталось.
А піти мені було нікуди. Ні квартири, ні родичів.
Він казав, що я нікому не потрібна. Що буду жити на вулиці. Що повинна робити те, що каже він. Бо я ніхто.
І я почала вірити в це.
Стала погано виглядати, була постійно виснажена.
Інколи хотілось просто зникнути. Але, заради доньки, трималась.
Згодом знову звернулась до поліції. Дізналась, що законодавство змінилось і в мене з’явилось більше шансів.
А ще дізналась про те, що в нас створили кризовий центр. Було страшно, але пішла й туди.
Так почала отримувати багато допомоги та порад. Стала дивитися на все інакше.
Разом з підтримкою з’явились сили і віра в себе.
Було не легко та я зняла квартиру, забрала доньку, люди допомогли нам переїхати.
Вперше за багато років ми спали без страху.
Зрозумівши, що я більше не боюся та можу піти, він почав змінюватись, вибачатися, ходити до державних служб, навіть припинив пити.
Я хотіла, що дитина жила в повній родині. Поставила свої умови і повернулась до нього.
Все було добре. Не довго.
Через деякий час образи і приниження повернулися.
Але більше я не терпіла.
Тепер ми з донькою мешкаємо окремо.
Вона стала спокійнішою та веселішою.
А головне, що ми в безпеці.
Я розповідаю свою історію для жінок, які теж потерпають від домашнього насильства.
Знай. Ти не одна. Є люди, які можуть допомогти тобі.»
Проєкт реалізується в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швеції та Швейцарії та за співфінансуванням Вугледарської міської ради.
Вам также могут понравиться